Главная » 2013 » Июнь » 12 » Полиця народної спадщини "Скарби, підняті з глибин тисячоліть"
11:39
Полиця народної спадщини "Скарби, підняті з глибин тисячоліть"

Релігія, обряди, епос, повір'я, міфи, мудрість попередніх віків - все це склало людину. І людина виявляє й відбиває все це, живе ним. Це її рідна стихія, її рідна кров, що дзюркоче в її жилах, і це все сприймається нею з молоком матері.

І. Огієнко

Формування суспільства неможливе без культурних явищ і традицій минулого. Мова, релігія, обряди, епос, народні пісні, мудрість попередніх віків, передання, казки, повір’я, пережитки довгих століть, - усе це склало людину, у нас – українця.

Отже, щоб розкрити надзвичайно багатий та яскравий світ української  міфології, народних уявлень, звичаїв та обрядів, вірувань та повір'їв у читальному залі оформлена полиця народної спадщини під назвою "Скарби, підняті з глибин тисячоліть".

Героїчне минуле, усна народна творчість, культурні пам’ятки — гідні приводи для народу пишатися собою, але старі добрі традиції, обряди, наївні забобони, численні повір’я та прикмети є не менш яскрави­ми свідченнями його самобутності та багатющої культури... 

Сімейне життя українця завжди супроводжується різно­манітними обрядами та ритуалами, що відбивають певні стани життя людини та знаменують черговий етап розвитку роди­ни: народження дитини, її повноліття, утворення сім’ї, сімейні ювілеї, смерть когось із членів сім’ї тощо. Основні елементи сімейної обрядовості — родильні, весільні та поховальні об­ряди. Крім них, у сім’ї нерідко відзначаються події менш важливого значення: входини, пострижини, вступ до парубоцтва й дівоцтва, повноліття тощо. Цікаво, що родинна обрядовість найбільше зберегла від того всього, що було близь­ке нашим пращурам.

Століттями складалася гармонійна система обрядів та вірувань,

які на сучасному історичному етапі знову набувають популярності.


Кожна людина з дитинства і до старості перебуває в полоні традиційних уявлень народу, висловлених у піс­нях, казках, легендах і переказах, загадках, прислів'ях та приказках, прикметах. До системи народної духовної культури входять і повір'я. Повір'я пе­редають уявлення народу про природу, її явища, час, пори року, про людину та її різноманітну діяльність на основі стихійно-матеріалістичного світогляду з елемента­ми міфологічного мислення, віри, табу (заборони) і пе­редбачення. Це переважно короткі, інформаційно наси­чені вислови, які специфічно висвітлюють життя природи та людини. На основі повір'їв створено великий і чарів­ний, бентежний і по-філософськи глибокомудрий світ ка­зок, легенд, переказів, оповідань, звичаїв, морально-етичних настанов. Найдавніші повір'я виявляють життя наших предків - українців у полоні анімістичного світогляду, тотемізму, фетишизму, обрядів та звичаїв язичництва, християн­ства, традиційної народно-побутової культури. 

Отже, повір’я — дивовижні архетипи колективної свідомості, які через коди, символи передають надзвичайно цінну інформацію з життя наших давніх родичів. 

Україна має свою прадавню дохристиянську міфологію. Людина вірила, що все кругом неї живе: почуває, розуміє, має свої бажання, бореться за своє існування, як усяка жива істота, а тому до природи первісна людина ставилась, як до істоти живої. Культ природи стояв в основі первісного релігійного світогляду, а релігія була одухотворенням усього довкілля. По цьому людина стала все своє довкілля уособлювати, очоловічувати, віра ставала антропоморфічною

(з грецької antropos –людина).

Три елементи: анімітизм – оживлення, анімізм – одухотворення й антропоморфізм – очоловічення становлять основу давнішого вірування, бо все: сонце, зорі, місяць, вогонь, вода, рослини, звірини, каміння, дерева, вітер, зілля й т. ін. – усе це живе, має свою душу.

Давньоукраїнська міфологія, на відміну від старогрецької та римської, була виключно демократичною, зрозумілою для народу, близькою для простих людей. Тому її персонажі, незважаючи на прийняття християнства, залишилися на довгі століття в поетичному світогляді українців і ввійшли прекрасними міфічними образами до фольклору (Купайло, Дана, Берегиня, Коляда, Лада, русалки та ін).

Саме тому, розуміючи глибокі корені простонародної міфології, православна церква змушена була гнучко пристосуватися до язичницьких свят (свято Коляди, що народжує нове Сонце, — Різдво, свято Ярила — Пасха і т. п. ) або встановлювати та «перелицьовувати» своїх святих під значення язичницьких богів (Волос — св. Власій; Перун — св. Ілля і т. д ).

Порівняно з міфологією українська демонологія являє со­бою більш розвинену сферу духовної культури. В основі її лежить ідея одухотворення всього оточуючого світу, сприйняття природи як живого організму, наповненого різноманіт­ними духами. Це проявляється через цілу систему культів: предків (у тому числі залежних покійників), рослин, тва­рин, води, вогню, родинної оселі та сил природи. Останнє становило сферу Міфології, але згодом культ природи роз­пався на ряд розрізнених магічних і сакральних дій, багато з яких увібрав демонологічний культ мертвих.

Ключовим у демонології є поняття «демон» (дух) — над­природна сила, якою наділені найрізноманітніші природні явища, речі, а то й люди. Надприродними властивостями світ наділила людська фантазія. Причому фантазування відрізняється від поетичних образів або казкових вигадок тим, що люди щиро вірять в існування одухотвореного світу, включаючи в його сферу такі суто життєві начала, як добро та зло. З прийняттям християнства зле начало у фантастич­них уявленнях людей абсолютизувалося: більшість демоніч­них образів були оголошені нечистю, а обряди та ритуали, пов’язані з ними, — бісівськими.

Русалки, упирі, домовики, чорти — ці так давно створені народною уявою дивовижні образи — не тільки матеріал для вивчення історії народу, його мови, давньої філософії. Вони й досі живуть у свідомості сучасної людини і не втрачають свого впливу на подальший розвиток українського етносу. Отже, щоб пізнати себе, духовну культуру свого народу, треба вивчати і його вірування.

 

І пам’ятайте, що «нащадки пам’ять бережуть». Запов­нюючи «білі плями» у своїх знаннях та латаючи порожнечі душі, тобто повертаючись обличчям до духовної культури свого народу, ми повертаємося до джерел, що живлять його дух, ми п’ємо з його душі-криниці.

Просмотров: 1031 | Добавил: библиотека | Теги: вірування, Міфологія, демонологія, повір’я, звичаї, Міфи, обряди | Рейтинг: 0.0/0