Главная » 2013 » Май » 23 » "Апостоли слов'янської писемності"
13:17
"Апостоли слов'янської писемності"

Я маю… Я повинен… Я мушу…

Щодня вмивати словом рідним душу.

І. Вихованець

Поширення слов'янської писемності зустрічало багато труднощів в умовах всесильного на той час церковного догматизму, який визнавав священними лише три мови, — грецьку, латинську і єврейську.

Перекладення церковних книг і проповідування на четвертій мові — болгарослов'янській — стало справжнім переворотом в духовному і інтелектуальному  житті Європи.

 «Вчити без азбуки і без книг все одно, що писати бесіду на воді», - ці слова приписують Кирилу, який разом із Мефодієм заснував першу літературну школу на слов'янських землях.

Кирилом і Мефодієм та їхніми найближчими учнями були створені найстаріші пам'ятки слов'янського письменства старослов'янською мовою.

 Справа, якій присвятили своє життя Кирило і Мефодій, була недаремною. І найкращий доказ цього - вдячність нащадків. Починаючи з 1989 р., День слов’янської писемності та культури урочисто відзначається в Києві, Москві, Новгороді та інших містах. Йо­му присвячуються наукові форуми, проводяться різноманітні культурні заходи.

Центральна бібліотека також готується до відзначення 1150-річчя слов'янської писемності.  До цієї знаменної дати у читальному залі оформлена виставка "Апостоли слов'янської писемності" та підготовлений вебліографічний покажчик.

Мова, наша мова, мова кольорова,

В ній гроза травнева, тиша вечорова.

Мова наша, мова - літ минулих повість,

Вічно юна мудрість, сива наша совість.


Мова, наша мова - мрійнику - жар-птиця,

Грішнику - спокута, спраглому - криниця.

А для мене, мово, ти - як синє море,

У якому тоне і печаль, і горе.


Мова наша, мова - пісня стоголоса:

Нею мріють весни, нею плаче осінь.

Нею марять зими, нею кличе літо,

В ній криваві рими, сльози "Заповіту".


Я без тебе, мово, - без зерна полова,

Соняшник без сонця, без птахів діброва.

Як вогонь, у серці я несу в майбутнє

Незгасиму мову, слово незабутнє.

                                         Юрій Рибчинський

На­родилися Кирило і Мефодій в Солуні (Салоники), другому по значенню після Кон­стантинополя візантійському місті, де і тепер можна почути слов’янську мову.  Їхній батько був болгарин, мати - гречанка. У сім'ї росло семеро дітей. Костянтин був наймолодшим (827-869), пізніше прийняв ім'я Кирило. Михаїл (820-885) - у чернецтві Мефодій. Брати отримали блискучу освіту. 

Кирило був бібліотекарем у соборі св. Софії в Константинополі, потім викладав філософію, зрештою вирішив податися в монастир у Витинії до свого старшого брата Мефодія. Той раніше був архонтом в одній зі слов’янських провінцій.

Мова, яку запровадили Кирило й Мефодій, стала мовою східнослов'янських народів, отже, й українського.  Відома і приблизна дата виникнення нашого письма.
За свідченням середньовічного ученого Чорноризця Хороброго, це сталося 863 р. Щоправда, то була глаголиця, абетка, яка за накресленням літер не мала аналогів у світовій практиці й точніше передавала звукову особливість мови, ніж кирилиця. Кирилиця з’явилася трохи пізніше й побудована головним чином на
основі грецького письма.

Безпосереднім приводом для створення глаголичної абетки було звернення Великоморавського князівства до Візантії з проханням надіс­лати священнослужителів, учених людей, які б хрестили слов’ян, пра­вили службу рідною й зрозумілою всім мовою, готували учнів. Цю справу було покладено на місію, що її очолили Кирило і Мефодій. На час підготовки до поїздки за плечима братів був великий дос­від наукової, перекладацької, дипломатичної та релігійної діяльності.

 

Після смерті Кирила і Мефодія жорстоко переслідували їхніх уч­нів, навіть продавали у рабство й висилали з країни. На щастя цих носіїв світла з радістю прийняла Болгарія, де князь Борис виділив їм усе необ­хідне для роботи. Климент Охридський підготував більш як 3500 учнів і вдосконалив створену Кирилом азбуку, яку на честь свого вчителя на­звав кирилицею.

Кирилиця є вдосконаленою системою письма. Найдавнішу форму кирилиці називають уставом, який виконувався за чіткими правилами — уставом. Він застосовувався з часів Кирила до ХІV ст. Відмітною рисою уставу є виразність і прямолінійність накреслень, відсутність діакритичних знаків і проміжків між словами.

Ця слов'янська азбука вживалася протягом сотень років і стала основою сучасної азбуки багатьох слов'янських народів.

 

Вихоплена з розмовної стихії, наче з горнила, завдяки талановитим майстрам, якими були перші слов’янські просвітники, проста мова піднялася на вищий щабель, набула здатності передавати гнучкі повороти складних лабіринтів візантійського тексту, абстрактність думки, афористичність і влучність вислову. Після грець­кої та латинської вона стала третьою мовою у середньовічній Європі, на території якої поширювалося слово Божіє.

Виникнення писемності поклало початок літературі слов’янських народів.

В іконографії Кирило і Мефодій зображуються в єпископському вбранні – візантійського або латинського крою. Інколи тримають у руках модель храму. Кирило вбраний у тогу викладача, в руці тримає книгу, написану кирилицею. Їхні атрибути: хрест, книга, келих, розгорнутий сувій зі слов’янським алфавітом.

 

Імена Кирила й Мефодія навічно записані в історію слов'ян.


Детальніше про драматичне життя і діяльність творців слов‛янської абетки, а також порівняльну характеристику і подальшу долю двох найдавніших слов'янських абеток - кирилиці і глаголиці можна знайти у книзі Віктора Істріна «1100 лет славянской азбуки» (Москва 1988 р.). Багато є таємниць у світі, і одна з найбільших – мова. Усі діяння наші,думи і сподівання закріплюються у слові. Слово – наше найзіркіше око, наймогутніша сила. «Таїна слова» (Київ 1990 р.)Івана Вихованця розповідає про таїну рідного слова, про мовну скарбницю народу, зібрану у словниках, про те, як народжується слово, про історію слів, про наші імена і прізвища, назви міст. Читачам буде цікаво дізнатися, як, коли і в якій країні з‛ явилися деякі слова і чому вони примандрували до нас. Книга призначена для учнів середньої школи та усіх шанувальників рідного слова.Повернення до народних навчально-виховних традицій є невід‛ ємною часткою відродження духовної культури нашого народу. У процесі багатовікової виховної практики український народ нагромадив величезну кількість цінних знань про дітей і прийомів їх виховання за законами педагогічної культури українців, що формувалась упродовж століть і збагачувалася досвідом минулих поколінь. Вчитися в народу, запозичувати його багатющі знання і досвід – мета і завдання сучасної сім‛ї, школи, суспільства.

Саме книга«Слово до слова – складається мова. Скарби народної педагогіки» (Харків 1999 р.)стане вам у пригоді. Посібник складається з чотирьох розділів, які охоплюють прислів‛ я, скоромовки. Матеріал, зібраний у посібнику, може бути використаний на уроках, у позакласній роботі. Біблія – найпоширеніша у світі книга, з якої наш народ протягом століть поповнював фразеологічний запас української мови, збагачуючи її. Перед тим, як познайомитися з крилатими висловами біблійного походження, нагадаємо, звідки походить і що означає саме слово «біблія», коли воно почало вживатись у нашому мовленні. Але якщо трохи заглибитись у значення цього слова, то виявиться, що в основі його лежить географічна назва – найменування стародавнього сирійського міста (греки звали його Біблос).

Зверніться до книги Алли Коваль«Спочатку було слово: крилаті вислови біблійного походження в українській мові» (Київ 2001 р.), не будьте байдужими до мовного багатства.

  Якщо ви цікавитеся історією мови, а також якщо ви забажаєте застосувати скарби духовного стилю української мови у будь-якій сфері культури, пропонуємо корисну книгу-словник Лесі Біленької-Свистович «Церковнослов‛ янська мова» (Київ 2000 р.) Автор першою в Україні зробила складний мовний матеріал, доступним для не філологів.

Список літератури:

  1. Біленька-Свистович, Л. Церковнослов- янська мова : підруч. зі словником для духов. навч закл. / Л. Біленька-Свистович, Н. Рибак. – К. : Криниця, 2000. – 335 с. : іл.                          
  2. Вихованець, І. Р. Таїна слова. – К. : Рад. шк., 1990. – 284 с.                                                 
  3. Истрин, В. А. Развитие письма. – М. : Изд-во академии наук СССР, 1961. – 396 с.        
  4. Истрин, В. А. 1100 лет славянской азбуки. – М. : Наука, 1988. – 192 с. – (Литературоведение и языкознание).
  5. Коваль, А. П. Спочатку було слово : крилаті вислови біблійного походження в українській мові. – К. : Либідь, 2001. – 312 с.           
  6. Колесов, В. В. Мир человека в слове Древней Руси. – Л. : Изд-во Ленинградского ун-та, 1986. – 312 с.
  7. Лоукотка, Ч. Развитие письма / Ч. Лоукотка ; пер. Н. Соколова. – М. : Изд-во иностр. лит-ры, 1950. – 320 с.
  8. Мейе, А. Общеславянский язык / А. Мейе ; пер. А. Вайана. – М. : Изд-во иностр. лит-ры, 1951. – 492 с.                                               
  9.   Птахова, И. Простая красота буквы. – СПб : Русская графика, 1997. – 288 с. 
  10.  Слово до слова – складається мова. Скарби народної педагогіки : навч. вид. – Х. : Друк, 1999. – 160 с.                                                                                                            
  11.  Твоей разумной силе слава! : Европейские писатели о книге, чтении, библиофильстве / сост. В. А. Эльвова. – М. : Книга, 1988. – 256 с.
  12.   Хабургаев, Г. А. Старославянский язык : учеб. пос. для студ. пед. ин-та. – М. : Просвещение, 1974. – 432 с.

 

Просмотров: 2074 | Добавил: библиотека | Рейтинг: 0.0/0