Наши выставки

Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля.

Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці.

Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці. 

Душу й тіло ми положим за нашу свободу,

І покажем, що ми, браття, козацького роду".

В часи княжої Країни Руси найважливішою пам’яткою, що зберегла давні норми звичаєвого права, була «Руська правда».

Люди України-Руси цінують людську честь, з гнівом ставляться до злодіїв та убійників, шанують старших, не запроваджують кари смерті. Найтяжчою карою для українців є вигнання з рідного краю. Поділено Україну на "уділи", і до кожного уділу призначено одного сина князя.

На жаль, сини Ярослава Мудрого не жили по батьківській смерті у згоді, почалась феодальна розробленість держави.

Занепад Київської Русі, пов’язаний передусім із наслідками нашестя татаро-монгольського іга, зупинив процес творення власної державної організації українського народу. 

Домінуючою державницькою ідеєю Гетьманської України було вирвати Україну з-під влади Москви, з якою 27 березня 1654 року гетьман Богдан Хмельницький в Переяславі  підписав договір про співдружність.

 

Показовим правовим документом стала «Конституція» гетьмана Пилипа Орлика, в якій задокументоване право України на самоврядування й незалежне існування.

Конституція складалась з преамбули і 16 параграфів, де сформульовано головні принципи розбудови держави. В цій «Конституції» розглядалося питання чіткого означення кордонів держави. Також закладено принципи управління та діяльності органів державної влади. «Конституція» Пилипа Орлика діяла на Правобережній Україні до 1714 року.

Становлення II Української держави зумовлено попереднім етапами національного відродження та політичними процесами, що відбувалися в Російській імперії.

З часу створення Української Центральної Ради 17 березня 1917 року в Україні почався процес розбудови інститутів державності.

Після видання чотирьох Універсалів Центральною Радою Україна ставала незалежною. Державне існування України ставало історичним фактом у Конституції від 29 квітня 1918 р. Президентом України обрано Михайла Грушевського.

З огляду на складність ситуації в Україні, Конституція не мала шансів на успіх, та й з огляду права Основний Закон України доби Центральної Ради був недостатньо професійним.

За радянських часів Українська Радянська Соціалістична Республіка мала чотири Конституції: 1919 р., 1929 р., 1936 р., 1978 р.

В основу всіх Конституцій Української Радянської Соціалістичної Республіки були покладені Конституції Союзу Радянських Соціалістичних Республік, які приймались за кілька місяців до цього.

Усі чотири Конституції УРСР були документами політичними і розроблялися спочатку в ідеологічних відділах Центрального Комітету Комуністичної партії Радянського Союзу.

Враховуючи це, а також статус - квазідержави, якою була Україна, ці Конституційні акти з великим застереженням можна віднести до групи основних законів держави.

Першим поштовхом, яким започатковувалися конституційні перетворення держави в 90-ті роки минулого століття, стало ухвалення 16 липня 1990 р. Верховною Радою УРСР Декларації про державний суверенітет. Поступ українського народу до утвердження суверенної і незалежної завершився днем прийняття нової Конституції України - 28 червня 1996 року.

Конституційне оформлення незалежності України перетворило український народ з носія суверенітету на його володаря. Українська держава посіла «серед держав світу осібне і рівне становище».